Розвиток професійної компетентності педагогічних працівників

Методична скарбничка

План самоосвіти

Лист про курси (зразок 1)

Лист про курси (зразок 2)

День, у який ви не дізналися для себе

 нічого нового, минув даремно.

Н. С. Станіславський.

 

Сучасна система професійно-технічної освіти спрямована на вирішення складних завдань підготовки кваліфікованих робітників відповідно до потреб економіки держави та відповідної галузі виробництва з урахуванням нахилів, уподобань, вибраного рівня кваліфікації, світогляду. Це спонукає педагогічну спільноту до пошуку нових підходів до організації навчально-виробничого процесу, удосконалення змісту та структури, форм та методів організації навально-пізнавальної діяльності майбутніх робітничих кадрів, впровадження сучасних педагогічних, інформаційних та виробничих технологій навчання.

 У забезпеченні якісних результатів професійної підготовки кваліфікованих робітників особлива роль належить педпрацівнику, його професійно-педагогічній компетентності, зокрема методичній компетентності, яка поєднує професійні уміння робітника високої кваліфікації у певній галузі, технологічні знання з відповідного виробництва і майстерність педагогічної діяльності. Від викладача сьогодні чекають готовності до розроблення авторських навчальних та методичних матеріалів, які б включали інформацію про сучасний стан розвитку виробництва, використання в своїй діяльності високоефективних педагогічних засобів і прийомів, інноваційних технологій, організації дослідної роботи, організації й аналізу її результатів, конструктивних дій у різноманітних педагогічних ситуаціях, досконалої комунікативної поведінки.

Зважаючи на це, актуалізується потреба у виявленні та практичній реалізації механізмів, форм і методів, засобів розвитку методичної компетентності викладача, яка закладає основу формування професійної компетентності, поступово вибудовуючи індивідуальний педагогічний стиль педагога.

Викладач навчального закладу має надзвичайні потенційні можливості впливати на формування особистості, світогляду, політичних переконань, настроїв і моралі підростаючого покоління. Але реалізація цих можливостей залежить в кожному окремому випадку від особистих якостей педагога; реальну роль відіграють його талант, любов до дітей, бажання працювати. Окрім цього, височінь соціального положення професії педагога, її престиж залежить від тієї системи суспільних відносин, у якій живе і працює викладач. Це добре розуміли в усі часи.

 Педагогічна компетентність педагога – це єдність його теоретичної і практичної готовності до здійснення педагогічної діяльності. Психолого-педагогічна підготовленість складається із знань методологічних основ і категорій педагогіки; закономірностей соціалізації і розвитку особистості: суті, цілей і технологій навчання та виховання; законів вікового анатомо-фізіологічного і психічного розвитку дітей, підлітків, юнацтва. Вона є основою гуманістично-орієнтованого мислення педагога. Психолого-педагогічні і спеціальні знання є необхідною, але недостатньою умовою професійної компетентності. Практичне розв'язання педагогічних завдань забезпечують уміння і навички, передумовою яких є теоретично-практичні і методичні знання.

Педагогічні уміння - це сукупність послідовно розгорнутих дій, що ґрунтуються на теоретичних знаннях. Частина цих дій може бути автоматизованою (навички).

Через педагогічні уміння розкривається структура професійної компетентності педагога.

Зважаючи на те, що розв'язання будь-якого педагогічного завдання зводиться до тріади "мислити – діяти – мислити", що збігається з компонентами (функціями) педагогічної діяльності та відповідними їм уміннями, В.О.Сластьонін розподілив педагогічні уміння на чотири групи.

1. Уміння "переводити" зміст процесу виховання в конкретні педагогічні завдання: вивчення особистості і колективу для визначення рівня їх підготовленості до активного оволодіння новими знаннями і проектування на цій основі розвитку колективу й окремих учнів; виділення комплексу освітніх, виховних і розвивальних завдань, їх конкретизація і визначення завдання, що домінує.

2. Уміння побудувати і привести в дію логічно завершену педагогічну систему: комплексне планування освітньо-виховних завдань; обґрунтований відбір змісту освітнього процесу; оптимальний відбір форм, методів і засобів його організації.

3. Уміння виділяти і встановлювати взаємозв'язки між компонентами і факторами виховання, приводити їх в дію: створення необхідних умов (матеріальних, морально-психологічних, організаційних, гігієнічних та інших); активізація особистості учня, розвиток його діяльності, яка перетворює його із об'єкта в суб'єкт виховання; організація і розвиток спільної діяльності; забезпечення зв'язку навчального закладу із середовищем, регулювання зовнішніх незапрограмованих впливів.

4. Уміння облікувати й оцінювати результати педагогічної діяльності: самоаналіз і аналіз освітнього процесу і результатів діяльності викладача; визначення нового комплексу стрижневих і другорядних педагогічних завдань.

Уміння педагогічного спілкування – це уміння розподіляти увагу і підтримувати її стійкість; обирати відповідно до групи й окремих учнів найдоцільніші способи поведінки і звертань; аналізувати вчинки вихованців, визначати мотиви, якими вони керуються, їхню поведінку в різних ситуаціях; створювати досвід емоційних переживань учнів, забезпечувати атмосферу благополуччя у групі; керувати ініціативою у спілкуванні, використовуючи для цього багатий арсенал засобів.

 

В якості критеріїв сформованості професійної компетентності педагога  виділено наступне

Ціннісна  педагогічна  орієнтація  викладача  – усвідомлення  особистісної  та  суспільної  значущості професії,  інтерес  до  всіх  складових  професійної  компетентності  та  їх  використання, наявність мотивів та потреб у формуванні професійної компетентності. Показниками даного критерію є цілі, мотиви та інтереси формування професійної компетентності.

Когнітивний  – знання про сутність   професійної   компетентності, усвідомлення  її  значущості  для підготовки   педагога   в   умовах   переходу   до  інформаційного  суспільства,  володіння системою знань, необхідною та достатньою для успішного формування професійної компетентності.  Виділяємо  такі  показники:  знання  з  предмету  спеціалізації,  соціальні  знання,  комунікативні знання, методичні знання, знання комп’ютерних технологій.

Суб’єктність  позиції  та  діяльності  викладача  –  сукупність  професійних  умінь  (гностичних, комунікативних,  дидактичних,  організаційних,  проективних,  конструктивних,  управлінських); активне використання інформаційних технологій та комп’ютера в професійній діяльності, як засобу пізнання  та  розвитку  професійної  компетентності,  самовдосконалення  та  творчості,  а  також виховання подібних якостей у своїх учнів. До показників даного критерію відносимо: вміння формувати позитивне ставлення до предмету, вміння  використовувати  ігрові  моменти  під  час  навчального  процесу  із  залученням  комп’ютера, вміння  управляти  якістю  та  результативністю  навчально-пізнавальної   діяльності,  вміння  грамотно використовувати комп’ютер при проведенні уроків з інформатики, комунікація як взаємодія людини з комп’ютером та іншою людиною в процесі навчання.

Особистісний – професійно важливі якості особистості. Показники:  організаторські  (механізм  діяльності),  гнучкість  мислення  і  поведінки  –  самостійне  перенесення   раніше   засвоєних   знань,   умінь, способів  діяльності  в  нові  ситуації,  бачення  проблеми, що виникає, з різних рольових позицій, комбінування раніше відомих способів у новий; емпатійність – уміння поставити себе на місце учня, поглянути на подію з його позиції, емоційно відгукнутись на його проблеми, педагогічний такт.

Педагогічна рефлексія – розуміння власної значущості в колективі та розуміння результатів своєї діяльності,  відповідальності  за  результати  своєї  діяльності,  пізнання  себе  і  самореалізації  в професійній діяльності.

Проблема узгодження вітчизняної педагогічної термінології й науки загалом із компетентнісним підходом полягає в тому, що науковці переважно користуються традиційною й зрозумілою тріадою "знання – уміння – навички", з якої виходить ціла низка категорій і понять. При цьому поняття компетенції також закономірно випливає зі співвідношення знань, умінь і навичок у певній галузі професійної діяльності.

Наразі на сторінках науково-педагогічних видань ведеться дискусія про співвідношення понять компетенція й компетентність. Розглянувши основні підходи до їхнього розуміння, ми дійшли висновку, що професійна компетенція це професійно-статусні можливості по здійсненню людиною державних, соціальних й особистісних повноважень у професійній діяльності.

Можна констатувати існування як широкого, так і більш вузького тлумачення поняття "компетентність".

 У широкому сенсі компетентність в основному розуміється як ступінь соціальної й психологічної зрілості людини, яка передбачає певний рівень психічного розвитку особистості, психологічну готовність до певного виду діяльності, що дозволяє індивіду успішно функціонувати в суспільстві та інтегруватися в нього. У вузькому сенсі компетентність розглядається в якості діяльнісної характеристики, як міра інтегрованості людини в діяльність. А це передбачає певну світоглядну спрямованість особистості, ціннісне ставлення до діяльності та її предметів.

Отже, компетентність є готовністю та здатністю людини діяти в будь-якій сфері. Вона передбачає володіння людиною відповідною компетенцією, яка включає її особистісне ставлення до предмета діяльності. Компетентнісна в окремій галузі людина володіє певними знаннями та здібностями, які дозволяють їй обґрунтовано судити про цю галузь й ефективно діяти в ній. Важливим при цьому є не протиставляти компетентність знанням або умінням, оскільки перше поняття більш широке, ніж поняття "знання" або "уміння". Компетентність є готовністю та здатністю людини діяти в будь-якій сфері. Вона передбачає володіння людиною відповідною компетенцією, яка включає її особистісне ставлення до предмета діяльності. Таким чином, компетентність виражає значення традиційної тріади "знання – уміння – навички", інтегруючи їх у єдиний комплекс. Крім того, компетентність визначається як поглиблене знання предмета або освоєне уміння.

 Компетентність передбачає спроможність особистості сприймати та відповідати на індивідуальні та соціальні потреби; комплекс ставлень, цінностей, знань і навичок.

Зручність компетентностного підходу полягає в тому, що він дозволяє зберігати гнучкість і автономію в архітектурі навчального плану. Умовою створення європейської освітньої системи є її прозорість і легкість у розумінні й застосуванні. Розвиток компетентності спеціаліста тут пов’язується з інтеграцією інтелектуальних, моральних, соціальних, естетичних, політичних аспектів знань та умінь. Професійна компетентність у контексті зазначеної концепції включає знання й уміння з різних сфер життєдіяльності людини, які необхідні для формування умінь і навичок здійснення діяльності творчого рівня.

 

Шляхи формування та вдосконалення  професійної компетентності педагога

Розвиток і освіта жодній людині не можуть бути дані або повідомлені. Кожен, хто бажає до них прилучитися, повинен досягти цього власною діяльністю, власними силами, власною напругою. Ззовні вона може отримати тільки збудження ... Тому самодіяльність - засіб і одночасно результат освіти ... А. Діcтepверг

Реформування освіти в Україні є частиною процесів оновлення освітніх систем, пов'язаних з визнанням значимості знань як рушія суспільного добробуту та прогресу. Ці зміни стосуються створення нових освітніх стандартів, оновлення та перегляду навчальних програм, змісту навчально-дидактичних матеріалів, підручників, форм і методів навчання.

Стає очевидним, що досягнення мети сучасної освіти пов'язане з особистісним потенціалом викладача, його загальною та професійною культурою, без яких неможливе вирішення наявних проблем навчання та виховання відповідно до нових освітніх парадигм.

Сучасному викладачеві необхідні гнучкість і нестандартність мислення, вміння адаптуватися до швидких змін умов життя. Основні якості сучасного викладача визначено на рис 2.

А це можливо лише за умови високого рівня професійної компетентності, наявності розвинених професійних здібностей. Ця проблема зафіксована у державній національній програмі "Освіта", де наголошується, що один з головних шляхів реформування освіти полягає в необхідності "підготовки нової генерації педагогічних кадрів, підвищення їх професійного та загальнокультурного рівня" .

Основні якості сучасного педагога

На професійний розвиток викладача впливають зовнішня та внутрішня сфери.

Внутрішня сфера складається з п'яти «само-»: -самоосвіти;                                   -самовдосконалення; -саморозвитку; -самовиховання; -самоаналізу. «Якщо людина не знає, до якої мети вона рухається, для неї жоден вітер не буде попутним» - сказав Сенека. Ці слова дуже вдало розкривають зміст самоосвіти педагогів. Самоосвіта викладача є основною формою підвищення професійної педагогічної компетентності, яка складається з удосконалення знань та узагальнення педагогічного досвіду шляхом цілеспрямованої самоосвітньої роботи. Самоосвіта – це безперервний процес саморозвитку та самовдоско-налення. Механізм самоосвіти – це само формування (яким я себе зроблю, яким я себе уявляю). Самоосвіта – це усвідомлений рух від: «Я» РЕАЛЬНЕ - «Я»ІДЕАЛЬНЕ - «Я» СФОРМОВАНЕ.

Зовнішня сфера – це педагогічні поради, постійно діючі семінари, методичні об'єднання, творчі групи та інші форми методичної роботи.

На формуванні творчої компетенції позначається те, що в ній педагогічні вміння невіддільні від знань основ виробництва, психології, педагогіки. Педпрацівник має усвідомити, що в процесі навчання треба намагатися формувати свої практичні вміння та навички, розвивати творчі задатки й здібності, готуватися бути раціоналізатором  своєї праці

  

 

 Шляхи забезпечення компетентності

Основними шляхами підвищення професійної компетентності педагогів є:

1.Формування методичного середовища або професійна взаємодія з колегами, тобто участь у колективних та групових інноваційних формах методичної роботи: співпраця у творчих групах, дослідній діяльності, організація консультативно-методичних груп, педагогічні чи психологічні тренінги, участь у чатах, форумах щодо розробки актуальних проблем, методичних фестивалях, панорамах, презентаціях, участь у діяльності навчального закладу (молодого викладача, педагогічного досвіду, професійної майстерності), методичних дискусіях, методичних аукціонах, методичних діалогах, проблемних столах, педагогічних консиліумах, ділових рольових іграх, дебатах, методичних мостах, клубі творчих педагогів, творчих салонах, освітянських вечорах, аналізі ситуацій, фокус-групах, ігровому конструюванні; панорамі методичних навичок, захисті творчих кооперативних проектів, програм, передових ідей; підготовка й видання друкованих видань.

2.Формування гнучкої системи безперервної освіти педагога:

- інноваційний підхід педагога до вдосконалення рівня професійної компетентності як у атестаційний, так і в міжатестаційний період. Робота в міжатестаційний період може бути врахована під час атестації педагога ( участь у проведенні семінарів, творчих столів, наукових досліджень, розробка та публікація навчально-методичних матеріалів, авторських програм, робота в складі творчих груп, участь у професійних конкурсах тощо);

- самоосвітня діяльність (епізодична і планова) викладача, саморозвиток, пошук шляхів професійної самореалізації; здійснення безперервного навчання, оскільки «викладач живе доти, доки він учень»;

 - складання плану самовдосконалення професійної компетентності: вивчення передового досвіду колег,  проведення відкритих уроків,  самоаналіз уроків,  обговорення відвіданих уроків,  участь у конкурсах тощо;

- цілеспрямована систематична робота над методичною темою,

- збір та укладання творчого портфоліо викладача - колекція власної бази кращих уроків, цікавих прийомів, знахідок на уроці й позаурочній діяльності, власних засобів наочності, дидактичних матеріалів, продуктивних педагогічних технологій, що відображають зусилля викладача, успіхи або досягнення з тієї чи іншої проблеми, індивідуальної творчої теми. У портфоліо включаються зразки робіт у письмовому чи друкованому вигляді, відеоматеріали, щоденник рефлексії, зразки дитячих робіт, фотографії компонентів навчального процесу;

- самовиховання, удосконалення методів, прийомів і форм навчально-виховної взаємодії з учнями; вироблення індивідуально-творчого стилю роботи;                                       

- рефлексія власної діяльності (через об'єктивну оцінку прийти до самореалізації); ведення щоденника рефлексії, в якому викладач, залишаючись сам-на-сам, обмірковує власний досвід, види діяльності, визначає нові шляхи втілення творчих планів, прогнозує стратегії для покращення діяльності, визначає успіхи й невдачі, визначає комунікативну стратегію уроку тощо;

- самокорекція; виконання завдань у міжатестаційний період.

З. Створення інформаційно-освітнього простору з рівноправним доступом всіх педагогів до інформаційно-освітніх ресурсів: бібліотека;  інтернет; медіа- та відеотека педагогічного досвіду, реєстр програмних педагогічних засобів навчання.

4. Готовність до інноваційної діяльності, пріоритет освітніх технологій:

Ø    апробація   сучасних   науково-методичних    концепцій,    виявлення    та    впровадження    освітніх продуктивних технологій навчання і виховання, які допоможуть учням з успіхом виконувати навчальні завдання;

Ø    переведення  навчального  процесу  на технологічний рівень,  тобто  попереднього  проектування процесу навчання з урахуванням дидактичних цілей і заданого рівня засвоєння;

Ø    забезпечення методичного супроводу навчально-виховного процесу: розробка авторських програм, спеціальних і факультативних курсів;

Ø    системне    використання    міжпредметних    зв'язків    і міжпредметної    інтеграції,    тобто інтегративного підходу;

Ø    поповнення   власного   арсеналу   інноваційними   формами   уроків:    урок-тренінг,    урок-дослідження,   урок-пошук,    урок-мандрівка,    урок-практикум,   урок-діалог, урок тематичної атестації, активізована лекція,та ін.;

Ø    організація творчого педагогічного процесу,  оскільки підвищення фахової підготовки можливе тільки   у   творчості.   Творча  робота   викладача   можлива  як   результат   самостійного   навчання   з обов'язковим цілепокладанням та врахуванням можливостей, здобутків, інтересів самого викладача.

 Одним з найбільш ефективних засобів підвищення фахового та методичного рівня викладача, майстра виробничого навчання вбачаємо у самоосвітній діяльності. Самоосвіта це процес свідомої самостійної пізнавальної діяльності, який здійснюється добровільно, планується, керується й скеровується самим педагогом. Однак людина не завжди здатна самостійно вибирати напрям самоосвіти, зробити це якомога точніше та в результаті отримати найнеобхідніший результат. До ефективної самоосвіти педагог має бути підготовлений.

Одним з основних завдань методичної служби закладу є надання допомоги педагогам у формуванні й удосконаленні навичок самоосвітньої діяльності, що передбачає такі види роботи, як:  систематичне консультування з питань організаціїØ самоосвіти;  допомога педагогам у визначенні сильних і слабких позиційØ з метою подолання труднощів;  постійне інформування педагогів про новий педагогічнийØ досвід;  підготовка й надання методичних рекомендацій щодоØ актуальних проблем теорії та практики.

 

          ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ ЕТАП САМООСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПЕДАГОГА

 Самоосвіта – це самостійно надбані знання з урахуванням особистих інтересів і об’єктивних потреб закладу, в якому працює педагог. Відмінною рисою самоосвіти педагога є те, що результатом такої роботи виступає ефект розвитку учнів, а не лише власне самовдосконалення в особистому та професійному планах. Самоосвітню діяльність ми поділяєм на такі етапи:

1 етап – установчий, який передбачає створення певного настрою до самоосвітньої роботи; вибір мети роботи, виходячи з науково-методичної проблеми ліцею; формування індивідуальної теми, осмислення послідовності дій;

2 етап - навчальний, на якому педагоги знайомляться з психологопедагогічною та методичною літературою з обраної теми;

3 етап – практичний, під час якого відбувається нагромадження педагогічних фактів, їх добір та аналіз, перевірка нових методів роботи у власній педагогічній діяльності. Практична робота продовжує супроводжуватисься вивченням літератури;

4 етап – узагальнюючий, це теоретичне осмислення, аналіз й узагальнення нагромадження педагогічних фактів. На даному етапі організовуємо колективне обговорення прочитаної педагогічної літератури; творчі звіти про хід самоосвіти на засіданні МК; відвідування з наступним обговоренням відкритих уроків та інші колективні форми роботи.

5 етап – підсумково-контрольний, на якому підбиваються підсумки самоосвітньої роботи, узагальнюються спостереження, оформляються результати. При цьому головним виступає опис проведеної роботи й установлених фактів, їх аналіз, теоретичне обґрунтування результатів, формулювання загальних висновків та визначення перспектив у роботі.

 

СИСТЕМА САМООСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПЕДАГОГА

Система самоосвітньої роботи педагогічних працівників передбачає:  поточне і перспективне планування; підбір раціональних форм та засобів засвоєння і збереження інформації;  оволодіння методикою аналізу і засобами узагальнення свого та колективного досвіду; поступового освоєння методів дослідницької діяльності. Матеріал, зібраний в процесі самоосвіти педагогічні працівники центру розподіляють на окремі теми й зберігають у вигляді карток, тематичних папок, особистого щоденника самоосвітньої діяльності. Важливе значення в процесі самоосвітніх знань має вміння працювати з літературними джерелами: робити висновки, складати конспекти, тези прочитаного, розгорнутий план та анотацію. У методичному кабінеті центру на допомогу педагогам у їхній самоосвітній діяльності сформовано банк матеріалів: списки рекомендованої для самостійного опрацювання літератури; рекомендовані плани самоосвітньої діяльності; тексти доповідей; зразки рефератів, портфоліо за наслідками самоосвітньої діяльності; новинки психолого-педагогічної літератури.

 

МОТИВИ ТА НАПРЯМИ САМООСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

 Самоосвіта педагога є необхідною умовою професійного росту. До самоосвітньої діяльності педагогів спонукають такі потреби й мотиви:  щоденна робота з інформацією (пошук та аналіз нової інформації);  стрімкий розвиток сучасної науки;  зміни, що відбуваються в суспільстві; громадська думка; цікавість. Головними ж внутрішніми мотивами самоосвіти педагога є:  прагнення до постійного самовдосконалення, самовираження;  прагнення самореалізації та самоствердження особистості; професійне зростання;  розширення кругозору;  наявність пізнавальної зацікавленості; створення позитивного іміджу серед учнів, батьків, колег;  підвищення кваліфікаційної категорії; отримання нагород.

 

РЕЗУЛЬТАТИ САМООСВІТИ ПЕДАГОГА

Існує безліч методів вимірювання результативності самоосвітньої діяльності педагогів, визначення ефективності роботи над собою, результативності самоосвітньої діяльності:  результати ЗНО випускників центру;  результативність участі учнів у олімпіадах, виставках, оглядах, фестивалях та конкурсах;  будь-які форми пропаганди та поширення досвіду роботи педагога: публікації в періодичних виданнях, виступи та творчі звіти на засіданнях МК, педагогічних радах, семінарах, педагогічних читаннях;  підготовка та випуск навчально-методичних рекомендацій,Ø посібників, збірок, альманахів;  підготовка рефератів для курсової перепідготовки;Ø  підвищення кваліфікаційних категорій присвоєнняØ педагогічних звань за наслідками атестації. Підсумком самоосвітньої роботи в центрі є творчий звіт педагога, одна із форм методичної роботи, яка направлена на розвиток ініціативи, узагальнення і поширення досвіду, зростання авторитета.

Важливо, щоб самоосвіта для педагога стала необхідністю, тому що тільки за такої умови він досягає поставленої мети, творчо зростає, а головне – бачить і розвиває здібності учнів.

Ми переконані, що особливо важливим для педагога повинно стати набуття таких професійних характеристик, як: мобільність, гнучкість, здатність адаптуватись у соціальних змінах, бути конкурентоспроможним, готовим до успішного вирішення проблем у світі, що динамічно змінюється. Саме тому в практиці роботи застосовуємо інноваційні форми методичної роботи (педагогічні семінари-тренінги, семінари з використанням інтерактивних технологій, творчі звіти педагогів, педагогічні посиденьки), за допомогою яких вирішується основне завдання: підвищення професійної компетентності педагогічних працівників закладу. Традиційно в травні проводимо анкетування педагогічних працівників, яке допомагає нам виявити труднощі в роботі, побачити перспективу, спрогнозувати результативність методичної роботи. На основі результатів моделюємо структуру, зміст і форми методичної роботи. Це дає необхідну інформацію для планування роботи на наступний навчальний рік, для планування індивідуальної допомоги. Ми обрали диференційований підхід до організації самоосвіти педагогів, намагаємось не допускати формалізму. При цьому враховуємо і стаж роботи педагогічних працівників, і їхню майстерність. Вважаємо, що завдання методичної служби полягає тому, щоб підказати, допомогти кожному педагогу визначити для себе обсяг, зміст і форми індивідуальної роботи.

 

   ОРГАНІЗАЦІЯ СТАЖУВАННЯ МАЙСТРІВ ВИРОБНИЧОГО НАВЧАННЯ – ВАЖЛИВА СКЛАДОВА ЯКІСНОЇ ПІДГОТОВКИ РОБІТНИЧИХ КАДРІВ

Конкурентоздатну компетентну особистість може виховувати конкурентоздатний, компетентний педагог. На сучасному етапі, в професійно-технічній освіті, особлива увага привертається до якості підготовки майбутніх кваліфікованих робітників. Значна роль в вирішенні поставлених завдань покладається на майстрів виробничого навчання.

 Стажування являється однією із основних форм удосконалення фахової майстерності майстрів виробничого навчання, практичного вивчення сучасної техніки та технології виробництва, наукової організації праці, виробничого досвіду. Стажування проходять наші майстри та викладачі професійно-теоретичної підготовки на підприємствах, в організаціях, установах, а також на базі професійно-технічних навчальних закладів, перелік яких затверджується Міністерством освіти і науки України. Періодичність стажування визначається відповідно до індивідуального плану розвитку професійної компетентності педагогічного працівника та потреб навчального закладу, але не рідше одного разу на п'ять років. Також усі педагоги проходять курси ПК.

За підсумками стажування педагогічному працівнику видається довідка про стажування або свідоцтво про присвоєння (підвищення) робітничої кваліфікації.

Метою стажування є практичне вивчення майстрами сучасної техніки та технології виробництва, наукової організації праці, виробничого досвіду, і на цій основі – забезпечення підвищення якості професійної підготовки робітничих кадрів, їх гнучкості і мобільності на ринку праці.

Основними завданнями стажування є:

- ознайомлення зі специфікою конкретних умов роботи передового підприємства (будівництва), цеху, ділянки;

- вивчення стану і тенденцій розвитку підприємства з урахуванням вимог науково-технічного прогресу, досвіду впровадження і освоєння нового обладнання, сучасних технологічних процесів;

 - надбання умінь і навичок для роботи з новим обладнанням, освоєння сучасних технологічних процесів.

Важливим методичним документом стажування є програма, в якій конкретно розкриваються завдання стажування, визначаються види, обсяг і послідовність робіт. Програма стажування складається з урахуванням сучасних вимог до професії і методики її навчання. Від науково-методичного і професійного рівня програми безпосередньо залежать результати стажування. Програма стажування розробляється безпосередньо в навчальному закладі під керівництвом заступника директора з навчально-виробничої роботи та за участю старшого майстра закладу, затверджується директором закладу і погоджується з підприємством, на якому відбувається стажування. У програмі конкретно розкриваються завдання стажування, визначаються види, обсяг і послідовність робіт. В залежності від мети стажування виділяють декілька видів програм:

Програма стажування з підтвердження чи підвищення робітничої кваліфікації робітничого розряду, класу, категорії), яка є найбільш поширеною при стажуванні;

Програма стажування з оволодіння навичками роботи із сучасною технікою та технологією виробництва;

Програма стажування для вивчення специфіки умов роботи передового підприємства, цеху, ділянки тощо. Педагогічні працівники до відправлення на стажування ознайомлюються з програмою, на основі неї складають індивідуальний план, в якому фіксуються роботи, що підлягають відпрацюванню на робочому місці .

Програма стажування майстра виробничого навчання центру повинна:

-         враховувати високий ступінь кваліфікації;

-         характеризуватися практичною спрямованістю (включати суто виробничі види робіт);

-         відповідати вимогам сучасного розвитку техніки, технології, науки; ü орієнтуватися на певні виробничі об‘єкти (підприємства, цехи, господарства тощо);

-         охоплювати різноманітні форми організації сучасного виробництва;

-         включати прийоми обслуговування новітнього обладнання, сучасні технології;

-         опиратися на передовий виробничий досвід і методи праці. До програми стажування рекомендується включати такі види робіт: ü практичне вивчення сучасної техніки та технології виробництва, наукової організації праці, передового досвіду;

-         ознайомлення з правилами безпеки праці на підприємстві, яке є замовником робітничих кадрів;

-         вивчення специфіки роботи підприємств регіону, технологічного циклу виробництва з метою розробки і впровадження регіонального компоненту змісту професійної підготовки робітничих кадрів;

Безпосередня участь у виробничому процесі: робота стажиста в ритмі підприємства. На основі програми майстром-стажистом складається індивідуальний план, в якому фіксуються роботи, виконані відповідно до завдань програми. Результатом стажування має бути підтвердження чи підвищення робітничого розряду, удосконалення майстерності (з основної професії) відповідно до вимог кваліфікаційної характеристики. Підвищення кваліфікації та стажування проводиться на основі двосторонніх угод між професійно-технічним навчальним закладом і закладом (установою, підприємством тощо), на базі яких буде відбуватися навчання. Проходженню підвищення кваліфікації педагогічними працівниками має передувати підготовча та організаційна робота.

Навчальний заклад здійснює такі заходи:

-         організувує ведення обліку педагогічних працівників, які підлягають довгостроковому підвищенню кваліфікації (стажуванню);

-         сформовує потреби у довгостроковому підвищенні кваліфікації (стажуванні) педагогічних працівників на календарний рік та надати її навчально-методичному центру професійно-технічної освіти;

-         формує перелік закладів, підприємств, установ, на базі яких педагогічні працівники можуть пройти довгострокове підвищення кваліфікації (стажування);

-         укладає договори на стажування із закладами-виконавцями;

-         видає наказ про направлення на довгострокове підвищення кваліфікації (стажування) педагогічного працівника відповідно до графіка та договору;

-         заслуховує звіт педагогічного працівника про довгострокове підвищення кваліфікації (стажування) та приймати відповідні управлінські рішення. Педагогічні працівники, які відповідно до плану-графіка проходитимуть підвищення кваліфікації (стажування) повинні:

-          ознайомлюватися з індивідуальною програмою стажування та, при потребі, вносити до неї корективи;

-          виконувати правила і норми охорони праці, техніки безпеки та виробничої санітарії, правила внутрішнього трудового розпорядку та інші правила і норми, що діють у закладі-виконавці;

-         упродовж двох тижнів після завершення підвищення кваліфікації (стажування) складати звіт, у якому зазначати відомості про виконання всіх розділів навчальної програми та пропозиції щодо впровадження результатів навчання. Звіт про проходження довгострокового підвищення кваліфікації (стажування) заслуховується на засіданні методичної комісії;

Надавати атестаційній комісії документи за всіма видами підвищення кваліфікації. Направлення педагогічних працівників на стажування здійснюється відповідно до наказу по центру, а прийом - відповідним наказом по підприємству. Керівники базових підприємств, установ на основі договору з навчальним закладом визначають робочі місця для стажистів, призначають 28 керівників стажування з числа досвідчених інженерно-технічних працівників чи висококваліфікованих робітників. Педпрацівники, з моменту розподілу їх на робочі місця або навчальновиробничі ділянки, повинні дотримуватись обов'язків щодо виконання правил і норм охорони праці, техніки безпеки та виробничої санітарії, правил внутрішнього трудового розпорядку та інших правил і норм, що діють на підприємстві. Під час проходження стажування майстри виробничого навчання та викладачі професійно-теоретичної підготовки:

-          виконують завдання, передбачені програмою й індивідуальним планом;

-         ведуть щоденник проходження стажування ;

-         оформляють звіт, зміст якого визначається навчальним закладом .

По завершенню терміну стажування майстри виробничого навчання та викладачі професійно-теоретичної підготовки представляють комісії звіт про проходження стажування, щоденник та здають іспит у формі кваліфікаційної роботи, реферату або іншій формі. Форма звітності визначається у кожному конкретному випадку комісією, яка назначається керівником підприємства та ВНЗ. Педагогічні працівники, які успішно пройшли стажування, свідоцтво про підтвердження або підвищення робітничої кваліфікації. Стажисти, які пройшли стажування за двома або декількома суміщеними професіями (наприклад: верстатник широкого профілю, оператор комп‘ютерного набору), отримують довідку по кожному етапу стажування. Результатом професійного самовдосконалення є атестація педагогів.

 

Додаток №1

Перспективний план
стажування майстрів виробничого навчання

№ з/п	Прізвище, ім’я, по батькові	Терміни
		2017	2018	2019	2020	2021
1	2	4	5	6	7	8
			С
				С

 

Викладачі професійно-теоретичної підготовки

 

№ з/п	Прізвище, ім’я, по батькові	Терміни
		2017	2018	2019	2020	2021
1	2	4	5	6	7	8

 

 

Додаток №2

 

План стажування майстрів виробничого навчання на 2021 рік

№ з/п	Прізвище, ім’я, по батькові	Спеціальність	Стаж роботи на займаній посаді	Освіта за фахом	Кваліфікаційний розряд	Терміни стажування	Мета стажування	Назва підприємств на базі яких планується проведення стажування
1	2	3	4	5	6	7	8	9

 

Додаток №3

ДОГОВІР
про надання робочих місць для проходження стажування
майстрами виробничого навчання
«___»______20 _ р.
__________________________________________________________________ (назва професійно-технічного навчального закладу)
в особі____________________________________________________________
(посада, прізвище, ім 'я, по-батькові)
(далі - навчальний заклад), з однієї сторони і
_________________________________________________________________ (назва підприємства)
в особі____________________________________________________________
(посада, прізвище, ім'я, по-батькові)
(далі - підприємство), з другої сторони, уклали договір про таке:
1. Підприємство зобов'язується:
1.1. Надати майстрам виробничого навчання можливість пройти стажування на обладнаних робочих місцях згідно з планом-графіком:

№ з/п	Назва, код професії, спеціальності	Прізвище, ім'я, по батькові	Мета стажування	Рік останнього стажування	Термін стажування
					Початок	Закінчення

1.2. Розподілити наказом стажистів на робочі місця чи ділянки виконання роботи та призначити кваліфікованих працівників підприємства для безпосереднього керівництва стажуванням.
1.3. Забезпечити стажистів виробничими завданнями, документацією, технічним обладнанням, не допускати простоїв і використання їх на роботах, що не відповідають цілям стажування.
1.4. Забезпечити стажистам безпечні умови праці на кожному робочому місці на рівні нормативних вимог. Проводити інструктаж з охорони праці.
1.5. Надати можливість стажистам користуватися бібліотекою, технічною та іншою документацією, необхідною для виконання навчальних програм та відповідних завдань.
1.6. Повідомляти навчальний заклад про всі вчинені стажистами порушення трудової дисципліни, правил внутрішнього трудового розпорядку, правил і норм охорони праці та нещасні випадки, що сталися з ними.
1.7. Після закінчення стажування надати виробничу характеристику на кожного стажиста та відповідний документ за результатами стажування.
1.8. Додаткові зобов'язання.____________________________________

Навчальний заклад зобов'язується:

2.1. Подати підприємству не пізніше, ніж за два тижні до початку стажування, список майстрів, із зазначенням прізвища відповідального за стажування.
2.2. Забезпечити попередню професійно-теоретичну підготовку майстрів, які направляються для проходження стажування, вивчення ними правил технічної експлуатації виробничого обладнання, правил і норм охорони праці, техніки безпеки та виробничої санітарії, правил внутрішнього трудового розпорядку та інших правил і норм, встановлених для відповідних професій, спеціальностей, спеціалізації та рівнів кваліфікації.
2.3. Здійснювати через відповідального за стажування
________________________________________________________________
(посада, прізвище, ім'я, по-батькові)
навчально-методичне керівництво роботою майстрів виробничого навчання під час стажування. Брати участь у розслідуванні, в установленому порядку нещасних випадків, що сталися із стажистами.
3. Відповідальність сторін за невиконання договору:
3.1. Сторони відповідають за невиконання передбачених договором обов'язків щодо організації і проведення стажування згідно із законодавством.
3.2. Усі суперечки, що виникають між сторонами договору, вирішуються в установленому законодавством порядку.
Договір набирає чинності після підписання його сторонами і діє до закінчення стажування згідно з планом-графіком.

Договір укладено у двох примірниках, один з яких зберігається на підприємстві, а другий у навчальному закладі.

Юридичні адреси сторін:
Навчальний заклад:
_______________________________
( назва навчального закладу)

Поштова та
телеграфна адреса____________________
________________________________________________________________________
Керівник_________(_____________)
                 (підпис) (ініціали, прізвище)

«_____»__________20____р.

М.П.

Підприємство:
_______________________________
( назва підприємства)
Поштова та
телеграфна адреса____________________
____________________________________
Керівник_________(_____________)
                  (підпис) (ініціали, прізвище)
«_____»__________20____р.

М.П.

 

Додаток №4

Загальні вимоги до розробки програм стажування
1. Програма стажування майстра виробничого навчання ПТНЗ повинна:
- враховувати високий рівень кваліфікації;
- характеризуватися практичною спрямованістю (включати суто виробничі види робіт);
- відповідати вимогам сучасного розвитку техніки, технології, науки;
- орієнтуватися на певні виробничі об'єкти (підприємства, цехи, господарства тощо);
- охоплювати різноманітні форми організації сучасного виробництва;
- включати прийоми обслуговування новітнього обладнання, сучасні технології;
- спиратися на передовий виробничий досвід і методи праці.

2. До програми стажування рекомендується включати такі види робіт:
2.1. Практичне вивчення сучасної техніки та технології виробництва, наукової організації праці, передового виробничого досвіду;
2.2. Ознайомлення з технологією виробництва, сучасним обладнанням, організацією виробництва та економічних відносин, правил безпеки праці на підприємстві, яке є замовником робітничих кадрів;
2.3 Підтвердження або підвищення робітничої кваліфікації (робітничого розряду, класу, категорії), удосконалення майстерності (з основної професії) відповідно до вимог кваліфікаційної характеристики;

2.4. Вивчення специфіки роботи підприємств регіону, технологічного циклу виробництва з метою розробки і впровадження регіонального компоненту змісту професійної підготовки робітничих кадрів; безпосередня участь у виробничому процесі: робота стажиста в ритмі підприємства;
2.5. Розширення діапазону професійної майстерності; підвищення кваліфікації за суміщеними професіями.

Додаток №5
Структура програми стажування
з підтвердження чи підвищення робітничої кваліфікації (робітничого розряду, класу, категорії)
Програма стажування включає такі розділи:
1. Пояснювальна записка (розкриваються завдання галузі та професій в сучасних соціально-економічних умовах, значення підготовки робітничих кадрів з урахуванням перспективних вимог суспільства та науково-технічного прогресу; містяться коментарі і поради щодо організації стажування майстрів виробничого навчання, ведення ними облікової документації, умови проведення кваліфікаційної атестації тощо).
2. Кваліфікаційні характеристики професії (професій), з яких майстер виробничого навчання здійснює підтвердження чи підвищення робітничої кваліфікації.